На фасаді міськради, немов живий, він постав навіки

Повідомлення про початок досудового розслідування
Вересень 24, 2018
Управління ДСНС України у Закарпатській обл
Жовтень 4, 2018
Показати всі

На фасаді міськради, немов живий, він постав навіки

Минулого тижня колишньому багаторічному директору Свалявського політехнікуму В. Д. Стегурі, який за його керівництва став коледжем, урочисто відкрили й освятили дошку-барельєф
У переддень загальноміських іменин, які у Сваляві святкують на Різдво Пресвятої Богородиці, на фасаді мерії з’явилася ще одна дошка-барельєф – відомому педагогу, громадському діячу, Почесному громадянину міста В. Д. Стегурі. У торжестві взяли участь голови райдержадміністрації Олександр Дідович, районної ради Мирослава Ливч, міської – Іван Ланьо, дружина вшановуваного Надія Олександрівна, дочка Тетяна, син Василь, депутати районної та міської рад, студенти, викладачі коледжу, мешканці міста.
Директор технічного коледжу НУХТ Василь Йовбак, який розпочав зібрання, подякував міській та районній владі за виважене, коректне, толерантне і своєчасне рішення увіковічити пам’ять славного земляка, який чимало зробив не тільки для становлення, зміцнення матеріально-технічної бази навчального закладу, але й формування талантів у молодіжному середовищі, духовного розвитку юнаків і дівчат, а, будучи депутатом районної ради трьох скликань, повсякчас старався для піднесення соціального-економічного потенціалу всієї Свалявщини.
Виступаючи на урочистостях, міський голова Іван Ланьо відзначив здобутки Василя Дмитровича та наголосив, що слід, аби наші нащадки знали, завжди пам’ятали таких людей, як він, брали з них приклад. Потім нагадав віхи з біографії цієї неординарної особистості. На сьогодні вже покійний В. Д. Стегура народився 18 вересня 1942 року в Павлові Свалявського району. Шкільні роки пройшли у рідному селі. Усе своє плідне, чесне, діяльне, яскраве та продуктивне життя присвятив розвитку освіти Свалявщини. А ставши директором технікуму, він постійно удосконалював цю освітню сферу, єдиного з таким профілем на Закарпатті навчальний заклад у тому числі. Саме при ньому розпочалися реформи, невдовзі технікум став коледжем, перейшов на Болонську систему освіти. За сприяння Василя Дмитровича на базі коледжу відкрили заочний факультет Київського національного університету харчових технологій із 5-ти різних спеціальностей, що дало можливість тисячам краян, мешканцям сусідніх областей отримувати дипломи спеціалістів з вищою освітою у м. Свалява.
Слід сказати, що за вагомий особистий внесок у розвиток освіти нашої держави, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм, його було відзначено почесним званням «Заслужений працівник освіти України». За чесність, сумління, відданість на педагогічній ниві отримав обласну нагороду «За розвиток регіону». Один із небагатьох закарпатців за плідну науково-педагогічну діяльність відзначений нагрудним знаком «Петро Могила». Він також провадив активну громадську діяльність на теренах Свалявщини, його моральні принципи слугували зразком для інших. Перед суспільством, у поводженні з товаришами, колегами, студентами він був чесний, рівний, спокійний, завжди чинив так, як підказувала совість. Земляки неодноразово обирали його депутатом районної ради, де відстоював інтереси не тільки рідного коледжу, але громади району. Постійно спілкувався з виборцями, вирішував різного роду питання. Був членом виконавчого комітету Свалявської міської ради, приймав активну участь в реалізації питань тутешньої громади, за що був удостоєний звання «Почесний громадянин м. Свалява».
Відтак міський голова Іван Ланьо та директор коледжу Василь Йовбак знімають біле полотнище з барельєфу В. Д. Стегурі. Священик отець Роман, прочитавши молитву, освятив оцей компактно-акуратний мистецький витвір, який увіковічнив цю людину, побажав свалявцям міцного здоров’я, Божого благословення та разом з присутніми заспівали «Вічная пам’ять» – Василю Дмитровичу і «Многая літ» – усім живущим.
Хвилюючі слова про людину, яка багато зробила для навчального закладу, в якому вони зараз здобувають освіту, мовили студенти Віола Шестак, Марія Кмідт, Даяна Бобраницька та Юлія Бабич:

Немає вас вже і не буде,
Стежки травою заросли,
Печаль стискає наші груди,
Бо ви навік від нас пішли.

А дні летять, літа проходять
Нам жаль із серця не виходить,
В житті робили ви добро,
Молитва й шана вам за то.

Осінні коси розплелись
І чорнобривці знову в цвіті,
А ви усміхнений, як і колись,
Постали живим в німім граніті.

Спинімось на мить одну,
Згадаймо тих, кого нема між нами,
Хто в обіймах матері-землі
Знайшов свій спокій.

Спіть спокійно. Вічна пам’ять про вас у наших серцях. А на підтвердження оцих озвучених слів поклали до барельєфа запалені лампадки та кошик живих квітів. І насправді, цього свалявця, якого шанували за життя, тямитимуть довго, бо покинув нас хоча й раптово, неочікувано, але з чистими сумлінням і душею.

Папіш Л.В.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Перейти до вмісту